Курс підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти. Корисний також для батьків творчих дітей. Сертифікат на 15 годин (0,5 кредиту ECTS).
Інклюзивна освіта: педагогічні та психологічні аспекти
Інклюзивна освіта – це не окрема програма для «особливих випадків», а спосіб мислення й організації навчання, у якому кожна дитина має зрозумілу ціль, доступні шляхи її досягнення та підтримку команди. Сьогодні школи працюють із дуже різними освітніми потребами учнів – від сенсорних і моторних до когнітивних та емоційно-поведінкових. Це вимагає від педагогів і психологів не лише добрих намірів, а системних інструментів: універсального дизайну навчання, продуманих адаптацій і модифікацій, коректного збору даних, етичної співпраці з батьками та міждисциплінарною командою.
Цей курс допомагає з’єднати педагогічні й психологічні підходи в одну практичну рамку, щоб зменшити бар’єри в доступі до змісту, участі та оцінювання.
Курс адресовано педагогам, асистентам, практичним психологам, керівникам та всім, хто залучений до командного супроводу.
Мета – формування у педагога системи знань, умінь та навичок з психолого-педагогічного супроводу дітей з спеціальними освітніми потребами в інклюзивному освітньому середовищі.
Поняття інклюзії означає процес активного включення в суспільні стосунки всіх громадян, незалежно від їх фізичних, інтелектуальних, культурних, мовних, національних та інших особливостей.
Ідея інклюзії, що виникла внаслідок усвідомлення цінності людської багатоманітності і відмінностей між людьми, виключає будь-яку дискримінацію та відображає одну з головних ознак демократичного суспільства: усі діти є цінними членами суспільства і мають рівні права, зокрема щодо отримання освіти, незважаючи на особливості їхнього психофізичного розвитку.
Водночас у розумінні багатьох людей інклюзія пов’язана лише з особами, які мають «інвалідність» – міру втрати здоров’я у зв’язку з захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи.
Так, особи з інвалідністю – це особи, які мають стійкі фізичні, психічні і інтелектуальні чи сенсорні порушення, що можуть заважати повній та ефективній участі таких осіб у житті суспільства на рівні з іншими.
Проте діти, які потребують інклюзивної освіти, можуть і не мати інвалідності, але вони мають особливі освітні потреби (ООП). Згідно з Законом України «Про освіту» дитина з ООП – «це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту». Важливо розуміти, що особливі освітні потреби можуть виникати з різних причин: це можуть бути тимчасові труднощі після хвороби, емоційно-поведінкові або соціально-комунікативні особливості, мовні бар’єри, культурна адаптація тощо. Таким чином, інклюзивна освіта охоплює ширше коло учнів, аніж лише тих, хто має офіційний статус інвалідності, створюючи простір для рівності та підтримки для кожної дитини, яка цього потребує.
Для ефективної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами надзвичайно важливо розрізняти такі ключові поняття, як «виключення», «сегрегація», «інтеграція» та «інклюзивна освіта».
«Виключення» має місце тоді, коли учнів у той чи інший спосіб, прямо або опосередковано, позбавляють права на освіту або відмовляють у доступі до освітнього простору. Це найжорсткіша форма освітньої нерівності, коли дитина залишається осторонь і втрачає можливість навчатися та соціалізуватися разом з однолітками.
«Сегрегація» характеризується тим, що діти з особливими освітніми потребами навчаються у спеціальних, відокремлених закладах, адаптованих під певний вид порушень. Вони ізольовані від інших дітей, що обмежує їхню участь у повсякденному житті громади та позбавляє досвіду взаємодії у різноманітному середовищі.
«Інтеграція», на відміну від сегрегації, передбачає включення дітей з ООП до звичайних освітніх закладів. Проте тут акцент робиться на тому, що саме діти повинні пристосуватися до існуючих стандартів і вимог школи. Такий підхід далеко не завжди враховує їхні особливі потреби, і часто зводиться до простого фізичного залучення без реальної підтримки й адаптації освітнього процесу.
Термін «інклюзія» якісно відрізняється від «інтеграції» своїм концептуальним підходом. Як зазначається в міжнародних документах, зокрема у «Міжнародних консультаціях з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами», інтеграція розглядається як зусилля включити дітей у регулярний освітній простір, тоді як інклюзія – це політика і процес, що забезпечують можливість участі всіх дітей в усіх програмах. Головна відмінність полягає у зміні парадигми: суспільство адаптується до потреб особистості, а не навпаки.
Таким чином, просте фізичне перебування дітей з ООП у загальноосвітньому закладі саме по собі не є інклюзією – це лише вимушена інтеграція. Досвід засвідчує, що без глибокого розуміння і врахування індивідуальності кожної дитини, без адаптації навчального процесу такі учні залишаються осторонь освітнього життя, втрачають мотивацію й демонструють гірші результати.
Справжня інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані підходи, гнучкі методи, адаптацію змісту й форм навчання, тісну співпрацю з родинами, а головне – визнання цінності кожної дитини та її права на повноцінну участь у житті школи й суспільства незалежно від наявності чи відсутності інвалідності або інших особливостей.
Тож давайте подивимось, якою має бути справжня інклюзивна освіта.
.
